Згадай дівча в обіймах серпантину
Із келихом порожнім у руках,
У сукні довгій, піднебесно-синій.
Згадай її і свій раптовий страх,
Коли тобі дивилася ув очі
Безодня ця – усміхнена, легка, –
А ти стояв, неначе хто наврочив
Зненацька проковтнути язика.
Не міг собі в захопленні зізнатись,
Проте і заперечити не міг –
Коли б схотів у когось закохатись,
Обрав би цю провісницю відлиг,
Дитину квітня, дівчинку-волошку
Із подивом одвічним на лиці.
Згадай її. Побудь собою трошки,
Тримаючи, як вирок, у руці
Блакитно-синю стрічку паперову,
Яку з волосся вийняла вона,
Але не дочекалася розмови
Й пішла шукати білого вина.
23-24.07.14