Багато в тобі захистила твоя любов –
Оте цуценя обідране і забрьохане,
Що визирає нині з-під купи дров,
Яких наламало, доки ти був закоханим?
Чи, може, таки залишило хоч одну,
Не зжовану вщент і не розбиту мрію
За те, що завжди йому пробачав вину,
Якої б вина дурної не мала дії?
А щодо ціпка, не буду питати вже –
І так зрозуміло, що радше, то ти на ньому
Своє цуценя «безпомічне» стережеш,
Забувши, коли, а чи й ночував – не вдома.
Воно не росте, хоч п’є і багацько їсть.
(Із рук чи з душі – достоту не зрозуміло).
А ти і посивів, і в серці своїм, як гість,
І в клітці замкнув бажання живого тіла…
***
Я маю кота і в мене така ж біда,
Та він не росте, бо цуценяти злого
Постійно боїться… боїться і вигляда,
Неначе радіє жорстокій його любові.
27.07.14