Просто робота така: тяжка кривава. Літо - палке, спекотне. Потом заливає очі. Стриножує. Вкладає у затінок. Спати хочу і не можу.
Просто робота така: молитовні чати. Мусиш входити в транс і мовчати. В час, коли лик Господа кровоточить і хочеться ридма кричати від безсилля хоч щось зрозуміти у цьому шаленому світі, у цій звар'ятованій світобудові.
Всесвіте, чи твої письмена я бачу, дивлячись на плин води, на гру синього полум'я на свіжому згарищі, на вишкрябаному пергаменті, що був комусь палімсестом, а комусь чорною книгою, чиї літери годі звести...
Просто робота така: питати, кидаючи риторичні в порожнечу зали, як снопи в молотарку.
Просто робота нині у кожного своя. Комусь воювати зброєю, а комусь молитвою. І не важливо якою мовою. Найкраще просто мовчати...