Життя сплива, роки минають,
Moє дитинство так було давно,
Що тiльки спогади, ще думи навiвають
Фрагментами, як те нiме кiно.
“Шелякiно” яке “Советским” стало
I Ладомирiвським тодi ще був район.
Пригадую не все, цього звичайно мало.
Та пам’ять незавжди нас пустить у свiй схрон.
Думки лiтають, як в повiтрi пiр’я.
Пригадую, хоч був я ще маленьким,
Як перевозив на нове подвiр’я
На ГАЗ 51-ом Н.А.Коваленко.
Як блискавки заряд поцiлив в тьотю Раю,
Ii зарили в землю, стирчала голова.
Як це допомогло, навiть не пам’ятаю
Та добре те, що лишилась жива.
Пригадую, як в хату протягли проводку
Ми так радiли всi, бо темрявi ж кiнець.
Та в “банi” хтось як згадував про водку,
То знов блищав у хатах "каганець".
Як в вихiднi iнтелегенцiю постiйно
Ганяли цеглу бiля церкви оббивать.
А я запам’ятав той роспис на всю стiну -
З дитиной на руках величну Божу мать.
Пригадую, як йшли вистави влiтку на естрадi.
Як смiшно було всiм з сльозою на очах.
Я прикидавсь, що сплю ,то все того заради,
Щоб батько нiс мене до дому на плечах.
Як “Крицьке“ з “Крутиками” величчю здавались,
Зрiвняти з чим ?– немає справжнiх гiр.
Вони такими довго ще вважались:
Природи-матиньки невидуманний твiр.
Не знаю: вдень, чи з ночi помiж ранку
Придумали мiй брат з Петром дiда Cтефана
У скелi крейдянiй зробить собi лежанку.
Ще й пiдпис залишити свiй i корефана.
“Сарма”та “Водяна”, рiвчак наш та “Брiдок”
Миньки, в’юни, в’язки, а раки, а плотва.
I верби, луки, лози, на «брiдку» пicок.
Краса ця вся, то Чорна Калитва.
Без пам’ятi людина не живє
Вона живє поки все пам’ятае.
Так кожна мить в життi – це щось новє
Хай помне пам’ять, менш хай забувае.