Та що ж моє життя? Воно - пилинка…
Ви мудрі в нас, «свобода понад все!»,
А перед Богом за свої учинки
Не зможе відповісти ваше серце крижане…
Ви йшли до нас із злобою у серці
За те, що ми прадавніх Русичів сини…
За те, що воля зроду в наших жилах б’ється,
Знайшли ви в нас рабівської вини!
Ви йшли до нас з грошима Демократії,
Набивши ними душі аж по вінця…
Та де ж герої? Ви для нас карателі –
У кожному із вас життя знайшов убивця!
І б’є вогнем нестерпно і гаряче
Оте, що волею ви нині назвалИ…
І після цього ми у вас незрячі?
Це ми життя своє панам геть продали???
Та що ж моє життя? Воно - пилинка
У всесвіті великому ідей.
Я й так його віддам, не за копійки…
Аби урятувати душі тих дітей!
Аби оті маленькі оченята
Всміхнулись сонячно-новому дню!
Щоб не чекала доля їх кривава,
Щоб не відчули на собі «свободу вогняну»!!!
Вам воля ця потрібна? Так беріть…
І йдіть до Чорта, досить вже вбивати!
Тепер я бачу, в чому українська міць –
Вам любо рідну землю кров’ю заливати!
І все оте, про що писав Тарас,
За що боролися укрАїнські поети,
Ви розтоптали вщент і розділили враз,
Звеличивши своїх панів у президенти!
Та що ж моє життя? Воно - пилинка
На поприщі цієї братської війни…
Країно мила, матінко рідненька!
Ти бачиш? мушу геть від тебе йти..
Ти бачиш, що зробили твої діти,
В Європу відкриваючи собі шляхи?
Вбивати починають задля втіхи,
Бо ми ж для них тепер «трикляті москалі».
Ти бачиш, моя рідна Ненько,
Що коїться між ними і між нами???
Немає більше в них слов’янського серденька –
Вони брати тепер з заморськими панами!
Та що ж… тепер і я не я, не українка,
Бо соромно в одній країні з ними жити…
Моє життя лишень у всесвіті пилинка,
Однак з запроданцями я не буду жити!
01.08.2014