Из украинской поэзии:
Александр Лысак
* * *
…Поспели абрикосы – не бомбят.
На крышу падают, не бойтесь, мама.
Нас завтра, говорят, освободят –
Обкладывайте погреб кожухами.
И хватит киснуть, я иду по хлеб.
Ну, перестаньте… Ладно, помолюсь я…
Майдан, он «поднял всю страну с колен…»,
Поэтому давайте без иллюзий.
А нас застрелят те иль эти, ма…
Нет разницы – родные иль чужие…
Юнцы вернутся в «цинке» по домам,
Побьют нас грады жёлто-голубые.
Не лайнер малазийский мы и не
Станут вспоминать о нас, вздыхая...
Копейки ваши дайте, мама, мне,
Здесь только на хлебину и хватает.
Перевод с украинского
Марины Ахмедовой-Колюбакиной
Александр Лисак
* * *
…То стиглі абрикоси - не бомблять.
Новий врожай об дах, не бійтесь, мамо.
Це завтра, кажуть, будуть визволять –
лаштуйте краще погріб кожухами.
А я по хліб і годі вже квилінь.
Ну, перестаньте… Добре, помолюся…
Майдан он «підійняв страну з колін…»,
тому давайте далі без ілюзій.
Спіймають ці, або застрелять ті…
Яка різниця - двічі не вмирати.
Летять додому в «цинках» молоді,
летять по нас жовто-блакитні «Гради».
Та ми ж не малазійські літаки -
за нас ніхто, зітхнувши, не згадає…
Давайте, мамо, ваші копійки,
тут тільки на хлібину вистачає…