Прощання

 
                На спомин про тата
   
  Лежу я у труні, увесь вітрам відкритий,
  Дерева в інії, примружене грудневе сонце і вони:
  Друзі розгублені, заплакані дружина й діти
  Біля горбочка глини викопаного з глибини.
   
  І я уже не я, лиш подих мій малий, останній,
  Який несе у простір невагома, звільнена душа моя,
  Щоб часом звірити труди мої, надії й сподівання,
  Відвідати всі села та міста, де за життя бував я.
   
  Моїй душі іще літати над землею і у вирій відлетіти,
  Як вибір буде зроблений: буття чи небуття...
  Та, може, якщо плачуть наді мною моя дружина й діти -
  Я недаремно, все ж таки, прожив своє життя?

 20.12.2013