То є легка і проста ноша - носити під серцем літо. Гріти на підвіконні воду і
уявляти, що то - літепло. Та поливати герань нею, наче троянди, після заходу Сонця.
Отче, чому так самотньо завше в землях твоїх полуденних?
Там шелестять трави сухі навесні та вже мертві літом
Там рано старіють кобіти також сухенькі, мов солончак.
Там віє вітер і душу кремсають нечутні звуки
Чому та Земля є Святая не знаю ні я, ні ти, мабуть...
Хоча то напівправда. Знаєм! Але чи від того легше?
Чи роблять кого знання щасливим на цій планеті дивній?
Тяжка ця твоя ноша. Тому на часину скину твого клумака, Отче.
Та сяду на березі Моря//Живого// хай хвилі лоскочуть п'яти.
Сьогодні не стану мислити, думати, мудрувати. Хочу просто спочити:
посидіти, полежати, послухати_та_почути...
Просто хочу пожити життям простої, як ріг носорога людини...
2012 - 2014