Вольный перевод
стихотворения Лины Костенко
«А затишок співає, мов сирена»*
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_1.html
Наталья Сафонова
Поёт затишья сладкая сирена.
Не нужно воска. Я не Одиссей.
Ждут львы меня, и ждёт моя арена.
Пожалуй, жизнь - извечный Колизей.
Цена за веру - жертвы и потери.
Не мы изобрели сей древний спорт.
Тут главное - смотреть в зеницы зверю.
Мы - люди. И не нам кричат "Апорт!"
Когда меня потащат на арену,
и хищника натравят на меня,
узнАю вашу тупость, ту геенну
нещадной мести, алчного огня!
Живёт во мне мятежное, святое.
И я смотрю в кровавый ваш туман.
Своим катам пред смертною чертою
скажу, как тот, из первых христиан:
- Вам сжечь меня не выйдет, чай не боги.
Огонь холодный, он давно погас.
Мне ваши львы, мурлыча, лижут ноги.
И ваши слуги осмеяли вас.
14.08.2014.
_________________________________________
*Ліна Костенко
«А затишок співає, мов сирена»
http://kostenko.electron.com.ua/menu3_1_1.html
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.
І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.
Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!
Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:
— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний. Він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.