У чорний день всесвітньої скорботи
Мій Боже, ти її хоч нам лиши!
Хай підійде і скаже: " Ну чого ти!
Не плач, не розкисай! Такі часи..."
"Хіба ж ми із тобою не боролись?
Ми ж стільки бід удвох пережили!
Ми все до незалежності ішли,
На сотні лих, як зараз, напоролись!"
До когось прийде лагідним слівцем,
Комусь на мамин голос стане схожа...
Прошелестить легеньким вітерцем,
Із шепотом коханої тотожна...
І усміхнеться нам крізь сльози всім,
Хто сил доклав до ненависті в світі.
І тихо скаже так: "Земля - ваш дім,
А ви у домі всі - Господні діти."
Змахне сльозу і, певно, підійде
Та мовить:"Все. Пора. Розпрям коліна!"
Під руки візьме. І вперед піде
Дві постаті: Любов і Україна...
(с) Диана Дуброва