В час, коли насувалась імла
На готичні ялинові шпилі,
До поета поквапливо йшла
Гарна дівчина в хусточці синій.
Притискала до серця вона
Невеликий букет перших квітів,
І соромилась трішки, хто зна,
Чи він буде тим квітам радіти?
Та не вІдала юнка: поет
Вже давно покохав без надії
Її витончений силует,
Сині очі та вигнуті вії.
І чомусь налякалась, чудна,
Коли шепіт почула шалений:
- Будь моєю! У мене одна
Ти у мріях! Чи вийдеш за мене?
Із тобою зазнаєм утіх
І полинем до вічного раю!
- Я кохаюсь у віршах твоїх,
А тебе… А тебе не кохаю…
Та й пішла. У найдальшім кутку
Вечорові збиралися тіні,
А поет в інваліднім візку
Все дивився на квіти змарнілі.
20.08.2014 р.