Як зоряне небо, немов та шкатулка музична…
Пливуть хмари, зникаючи в воді,
Я кричу, щоб крик мій долинув,
До думок сентиментальних твоїх.
Розкрий очі і навкруги ти побачиш:
Що світ змінюється постійно,
Але ми з тобою – ні.
Ми стоїмо на місці і далі не здвинуємося,
Бо ми – це ми.
А далі немає продовження,
Тому що кінець вже придумав нам Бог,
Що жевріє в твоєму серці вогнем,
Як те вранішнє сонце,
Що зникає в диму…
І поглянь, ти… Розкрий свої очі,
Що ранок давно вже настав,
А день розпечений Сонцем
Немов іскра спалахав.
І тому не потрібно журитись,
Бо час наш швидкий,
Так, швидкий…
І той кінь златогривий
Не наздожене годинник,
Що своїми стрілками, немов той суддя
Нам присуджує декілька років
До вічного забуття…
А перед тим ти відкрий очі
Поглянь навкруги і піймай
Той день…
той час…
ту хвилину…
Що давно вже для нас настав.
Бо, коли ти прокинешся в ліжку,
І вже не буде тієї пори,
Ти зрозумієш, що робив все на спішку,
Але ми – це ми.
І всі ті спогади, що ми з тобою створили
Будуть гріти нас на старості літ,
Але зараз – ми все зможемо,
Бо ми…
Бо наш час!
Молоді.