***

Його очі втомилися бачити смерть,
Його пам ять кричить роздратована болем.
За дощами спекотно, а потім вогонь...
За дощами родина та інші тривоги.

Як так сталось, що світ росколовся у мить -
Є події й накази на лінії фронту,
А на відстані десь трьох годин на авто
Під ласкавим промінням лежать патріоти.

Вони носять блактині із жовтим стрічки,
Вони б ють себе в груди - мовляв, українець!
А за сто кілометрів в спекотних траншеях
Він чекає наказу і виспатись мріє.

Так проходить півроку, в палатках війскових,
Ні про що не жалкує, сумує за дІтьми.
...Я так хочу, щоб він, повернувшись додому,
Не згадав би ніколи, як смерть виглядає.