Заростає бур’яном подвір’я,
Порожнеча з вікон вигляда.
Дощова хмарина, як повір’я,
Пам'ять у минуле поверта.
Покоління в хаті виростали,
Дзвоником лунав дитячий сміх.
Руки мами їхню долю дбали,
Щастя виплітаючи для всіх.
Розлетілись світом, розгубились…
Та розлука в серці, наче цвях.
А вона за кожного молилась,
Дивлячись із тугою на шлях…
Наче рана, спогад заятриться,
Заболить на серці, защемить…
Сонце в вікнах грає та іскриться,
Тільки дім нерадісний стоїть.
Оповитий сумом та дощами,
Пам’ять і болюча, і терпка…
І гуляє вітер бур’янами,
Стежку до минулого шука…