Сестра мила і любима,
Та, що азбуки навчила,
Що в’язала мені банти –
Називає окупантом.
Наче я не українець,
А якийсь могол, чужинець.
Як родилась ворожнеча,
Що лягла на наші плечі,
Я не в силах зрозуміти.
Ми ж одної неньки діти.
Все єдине у нас було:
Сонце, небо, річка з лугом.
Один хліб зі мною їла,
На своїх руках носила.
І пісень мені співала,
Бути добрим научала.
Любить вчила Батьківщину.
Саму кращу і єдину.
Що від Бреста до Камчатки
Протягнулась на пів карти.
Нема теї вже країни –
Розірвали на частини.
Не дали наркоз нікому –
Розрізали по живому.
Не виходячи із дому –
Опинився за кордоном.
Демократії й свободи
Не хватало нам і моди
На любов їх однорідну
Та мораль «бабла» негідну.
Стали всі ми самостійні,
Незалежні і свавільні.
Позабули звідки родом,
Шарим щастя за кордоном.
Темна хмара наступила,
Розуму усіх лишила.
Трійка, що бажає влади,
Кличе всіх на барикади.
А «Свободи» люті гасла
Підливають в вогонь масла.
І всі вірять в обіцянки,
Що візьмуть їх в НАТО янки,
Що Європа нагодує –
Україна заквітує.
Схаменіться! Я благаю!
Не знайдете ви там Раю.
В своїй хаті - своя й правда.
Не стріляйте брат у брата.
До війни не закликайте.
Ворогів не вимишляйте.
Наведіть порядок в домі.
Не дамо пролитись крові.
Бо нема в світі причини,
Щоб лишать життя дитини.
Хіба ж ненька Україна
Любить менше свого сина?