Пам’ятаю тебе, рідна Мати,
Що колиску сплела із верби ,
Колисала мене біля хати,
Та співала сумні, ж бо, пісні.
І молилась тихесенько Богу,
Щоб ніхто ж не почув, та не здав,
Бо в душі, вона вірила в нього,
А до церкви, ніхто не пускав.
То ж співала тихесенько сину,
І молитвою пісня була,
За народ, за свою Україну,
І за предків, котрих вже нема.
Засинала, бо стомлена в праці,
Відробивши свої трудодні,
Ще й встигала білизну попрати,
Та зварити борщу для сім’ї .
Звідки сили Ти брала, Матусю,
Де черпалася мудрість Твоя,
Щоб вкладати у все свою душу,
Але стільки ж Ти дітям дала.
Ту науку, Твою, не забув я,
І онукам Твоїм, передам,
Що у злагоді жити лиш мусять,
Бо у нас Україна, одна!!!