Із вікон лунають гімни
І глушать чужу брехню.
Серце воїна у царівни,
Й душа, не схована під броню.
І сміх виступа крізь сльози.
Двоколор майорить в косі.
Їй в обличчя плюють погрози,
Вона вмиє його в росі.
Вона юна - за 20 трохи,
І стара як саме життя.
Всі до неї ведуть дороги,
Як від зради до каяття.
То для неї кують кайдани,
Розпинають її синів.
А вона підійма майдани,
Шле до біса отих панів.
Вона горда, вона єдина.
В ній мільйони - одна душа.
Така грішна й свята країна:
Ніжність мальви, міць спориша.