Душа до мови прикипіла,
И к речи друга – чувство свято.
Яка ж бо злая в світі сила –
Войне способствует проклятой?
Брехня газет, піарні вісті...
Всё изощрённей “утки” прессы:
Слух про дитя, що вбите в місті.
Эх, брат, в кого вселились бесы?
Всього лиш гідність боронили –
В семье ведь всякое бывает...
Та в мить, коли були без сили –
Нож в спину брату брат вонзает.
Навіщо, Господи, за віщо?
Не дай друзей мне ненавидеть!!!
Голосить сич над попелищем,
Умеет птица горе видеть.
І схлипнув в муках хлопець : “Мамо!”,
И замолчал другой навеки:
Він чийсь синок, як цей, так само...
А кто ему закроет веки?
Він нині в край чужий вірвався
Уже не с миром, а с войною!
Можливо, ще і не кохався?
О, Боже, сжалься надо мною!
В боях не буде переможців!!!
Лишь нагнетенье дикой злобы,
Кров на вишиваній сорочці...
Рыданье матери над гробом...
Над журавлями горя злива,
И слышит сердце стон эфира.
Не вірю! Ні! Це сон жахливий!
Позволь проснуться!
... МИРУ!
... МИРА!