Богдан-Игорь Антонич
(1909 – 1937)
ГИМН ЖИЗНИ
Отправься, друг мой, ночью на горный склон крутой
и сердцем утомлённым приникни к свежей хвое,
погладить лунный лик попробуй там рукой,
быть может, и тоска уснёт в тиши, в покое.
А с ней – и все тревоги, все мысли и заботы,
уже глядишь иначе на каждый жёлтый куст,
на рыжую траву, на заросли осота,
и жизни светлый гимн споёшь – молчаньем уст.
1931
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Богдан-Ігор Антонич
(1909 – 1937)
ГІМН ЖИТТЯ
Іди в ночі, мій друже, іди вночі на грунь
і серце, що в утомі, ти приложи до хвої,
по місяця чолі рукою пересунь,
а може, тиша тугу поволі в тобі вкоїть.
Усі твої маріння, усі думки замовкнуть,
вже бур’яном для тебе не є рудий храбуст,
уже глядиш інакше на рунь гірську, пожовклу
і заспіваєш гімн життю – мовчанням уст.
З книги «Привітання життя» (1931)