Ми зустрілись з тобою у хащах розпеченої бетонної сковорідки,
Де між автобляшанками снують люди-недоїдки.
Я думала, що ти - моя панацея,
А ти був лиш пігулкою від головного болю.
Мені хотілось співати, немов Палагея,
Коли я просто була поряд з тобою:
Дотики, що ніжними близкавками по тілу,
Поцілунки, що, як red bull, надають крила,
І обійми, від яких, здавалося, зламаються кості.
Нас вистачило менше ніж ненадовго,
Такі собі випадкові, тимчасові гості.
Це коханная з коротким терміном придатності,
Як говорять, в найкращих рисах нашої сучасності.