"Поки сонце зійде, туман очі виїсть" Народна приказка
В повітрі безнадії та жалю, у втомі ночі - розпач, насторога
Та вперто я губами шепочу: я сильна, вірю, буде перемога!
Змарнілий час надій і сподівань засяє нам промінчиком любові,
Як треба - ранком стану по всяк час. До світла ми завжди напоготові!
Холодний жах пекельної землі: супротив між добром і злом - між нами
І очі виїдає присмак сліз, і чутний крик... у простір... матерями
Безсилля нам породжує жагу, жагу до волі, до жаданого світанку.
Хоч хай там що, а ранок я знайду. Чи в супереч всьому - я стану ранком!