Перевод с украинского:
http://www.stihi.ru/2014/09/11/2505
То ли кончилось лето,
то ли ранняя осень?..
И они так похожи
на сечении дней…
Вдохновляет их солнце,
то, что в звёздные косы
заплетает под вечер
пряди жёлтых огней.
Время неутомимо.
Жажда неутолима.
Вертит чудо-планета
миражи наши, дни.
Мы – песчинки Вселенной
на ладонях прилива.
И живём мы на деле
или это лишь сны?..
Время боли не знает.
Вся в осенних печалях,
переполнена тленом
дерзновенья река.
Набегают на берег
и желают причалить,
размывая ограды,
те печали в веках…
Время не добавляет –
беспощадна таможня…
всё развеется пылью
во вселенских пазах.
Человек – слепок мира,
и узнать его можно
по раскрытой навстречу
боли в грустных глазах.
Время вносит в рисунок,
в пожелтевшие рамки,
потрясенья сомнений,
что есть жизнь или смерть.
Вечность шашки тасует,
проводя снова в дамки
не лазурность бессмертья –
суету, круговерть.
То закончилось лето
иль пришла снова осень
и багряными днями
обрамляет наш путь,
одевает рассветы
в белоснежные росы,
в поднебесье курлычет
нашу вечную суть?..
Оригинал:
То закінчилось літо
чи прийшла уже осінь?
Вони надто вже схожі
на перетині днів.
Їх об'єднує сонце,
що у зоряні коси
заплітає надвечір
пасма жовтих вогнів.
Час не знає утоми.
В межах вічного плину
обертає планета
наші мари і дні.
Ми – піщинки безкраю
на долонях припливу.
Ми живемо насправді
чи в магічному сні?
Час не відає болю
і осінні зажури
переповнюють тлінню
цю ріку забуття,
набігають на берег,
підмиваючи мури
постарілого в осінь
золотого життя.
Час не вміє додати,
лиш відняти й забрати
і розвіяти пилом
у вселенських степах,
де людина, як всесвіт –
його можна впізнати
по розкритих назустріч
усім болям очах.
Час приносить сум'яття
в установлені рамки
особистих уявлень
про життя і про смерть.
Вічність грає у мрії
і проводить у дамки
не блакитне безсмертя,
а людську круговерть.
То закінчилось літо
чи прийшла уже осінь
і багряними днями
обрамляє наш путь,
одягає світанок
в чисті зоряні роси
і курличе у небі
про земну нашу суть?..
Фото из Инета
Автор неизвестен