Так в житті моїм склалося, вже й не знаю, для чого,
Та іскринка дісталася, поетична, від Бога.
Я була ще дитиною, років вісім, не більше,
Склала враз, несподіванно, свого першого вірша
Як самій оцінити поетичні рядки?
Ну звичайно, хвалили і пишались батьки.
А іскринка зажевріла, не хотіла згасати,
Мовби пити — потребою стало вірші писати.
Тож, набралася духу, (пам’ятаю й тепер)
Надіслала до друку у журнал «Піонер»
Там були надруковані мої перші куплети,
А мене зараховано у майбутні поети.
І пішло, і поїхало! На завдання писати:
До партійного з’їзду, до Жовтневого свята,
Напиши про суботники, напиши про жнива,
Тут уже не до творчості, аж болить голова!
Не виходять замовлення. Мертві вірші, хоч плач,
Ні, не буду, не можу я для журналів писать!
Але Божа та іскорка аж пашіла в душі,
Виривались, як блискавки, з мого серця вірші.
Напишу, і соромлюся їх комусь показать,
Заховаю у схованку, хай до часу лежать.
Але якось негаданно, (що в житті не бува?)
Із поетами знатними мене доля звела.
Творчий вечір проводили для людей на заводі.
Може, їм свої «опуси» покажу, при нагоді?
Показати? Чи може, хай ті вірші лежать?
Хто мені допоможе? Звідки ради чекать?
Обережно розпитую у одного з них я,
Буцім, хоче зустрітися з ним знайома моя.
Що ж, послухаєм радо, - (Вже поет зрозумів,
Що прошу я поради щодо власних віршів).
Ось, назавтра наш виступ, й по закінченню, зразу,
Хай знайома підійде, свої вірші покаже.
Я підходжу. Поглянув другий знатний поет,
В вушко другу про мене тихо шепче «секрет»
Що ти ждеш неймовірного від гарненької жіночки?
Тут, мабуть, щось наївне, із любовної лірики . . .
Випадково почувши тон зневаги в розмові,
Заховала я вірші в дальню схованку знову!
Я пишу гарні вірші. Просто так, ні для кого,
Бо горить в мені іскра, подарована Богом!