Останній тиждень, як в тюрмі
Я сиджу тут і вже не знаю
Чи закінчився той день, коли
Моє серце віднімають.
Ти маєш право, не боліти,
Не бити, кривдити мене,
Та й робити ти не будеш це,
Бо вже запізно, бо каліка.
Та не тіло, ні, то душа,
Вона вже кров’ю обливається,
Як то серце, що кохало
Років 100 та не дочекається воно.
Я сиджу тут і вже не знаю.
Де прапори мої, де герб.
Де слово те, що нас врятує.
Мені страшно. Я боюся, бути тут,
Коли земля та й піде, не в тому напрямку .
Ти чуєш? Скоріш, бо ми не встигнемо,
Не встигнемо насолодитись тим повітрям,
Яке дарує щастя, радість та безмежну любов.
Я сиджу тут і вже не знаю.
Чи буду я руки твої тримати,
Чи побачу посмішку твою,
Чи в город лева я поїду,
Або у дім славетних трьох братів.
Забудь, не спи, ти дочекайся.
Я обіцяю, що встою, що не забуду
Твоїх коханих слів.