Вже довго гуляємо парком осіннім,
Тут спокій живе і це наше спасіння.
Щось романтичне шепоче нам листя
І з ніжністю пальці наші сплелися.
Я не хочу йти грітися та пити каву,
Хоча з тобою будь-де дуже цікаво.
Я лишуся тут, в золотому безмежжі,
В легендах осінніх в осінній одежі.
Твоє волосся на дотик як я уявляла,
Від погляду грітись собі дозволяла.
Моя відмова від кави дещо спонтанна,
Бо зараз, в цю мить, ТИ БЕЗДОГАННИЙ.