Віслава Шимборська
СПОМИН
Говорили ми собі,
аж раптом замовкли
На терасу вийшла дівчина,
ах, гарна,
занадто гарна,
як на наш спокійний побит.
Бася зиркнула розгублено на мужа
Кристина інстинктивно поклала долоню
на долоні Збишка.
Я помислила: подзвоню до тебе,
ще на разі - скажу - не приїзджай
прогнозують кількаденні дощі.
Тільки Агнешка, вдова,
усмішкою привітала красуню.
Wislawa Szymborska
ZE WSPOMNIEN
Gawedzilismy sobie,
zamilklismy nagle.
Na taras weszla dziewczyna,
ach, piekna,
zanadto piekna
jak na nasz spokojny tutaj pobyt.
Basia zerknela w poplochu na meza.
Krystyna odruchowo polozyla dlon
na dloni Zbyszka.
Ja pomyslalam: zadzwonie do ciebie,
jeszcze na razie – powiem – nie przyjezdzaj,
zapowiadaja wlasnie kilkudniowe deszcze.
Tylko Agnieszka, wdowa,
powitala piekna usmiechem.
(Krakow, 2002.)