В мене серденько дуже болить,
За країну, де я народилась,
Де хапалась за кожну мить,
Де за неї весь час молилась.
До зірок піднімая очі,
Я благала про мир і любов,
Наче сльози оті дівочі,
Проливалась в країні кров.
Підніми свою голову, брате,
Ти бажаєш війни для нас?!
А чи не вчили тебе кохати,
Не виконуючи наказ.
Ті небоги,що нас посварили,
Посварили братський народ,
Душі ненавистю накрили,
Чекая найгірший ісход.
Але ні, зупинися, брате,
Моя ненька палає, кричить,
Гинуть наші солдати,
Але брат як завжди, мовчить.
Чому ж ти такий сміливий?
Піднімай до нас уже очі,
Невже ти такий щасливий,
Засинаєш спокійно щоночі.
Коли в нас же, щоночі сльози,
Ми не бачимо більше снів,
На пошарпаній, голій підлозі,
Ми ховаємось від вогнів.
А тобі там спокійно, брате?
Чи бачиш солодкі сни?
Чи не будять тебе гармати?
Ти не бачиш брате, війни.
Твої діти на вулиці грються,
Моі діти усі коло мене,
Твої люди в підвал не ховаються,
Коли чують гудіння шалене.
Я прошу тебе досить, брате,
Якщо хочеш, не будем дружить,
Але за що нас скажи, карати,
Відбирати неба блакить.
В мене серденько дуже болить,
За країну, де я народилась,
Де хапалась за кожну мить,
Де за неї весь час молилась.