***

Він любив милуватися веснянками на її кирпатому носі,
Та кожного ранку залишав на підвіконні квіти.
У хвилини сміху в її очах тихо ховалася осінь,
А він намагався повернути в цю кохану душу вічне літо.
Перед сном він приносив їй у ліжко молоко з медом,
В той час, коли вона ховала думки за сторінками книги.
А, вкриваючи ноги картатим стареньким пледом,
Мріяв усім серцем розтопити у ній давню кригу.
Вечорами,витираючи з рідного обличчя сльози солоні,
Переконував, що настане час, коли в життя прийде щаслива смуга.
А вона просто стискала в своїх руках його міцні долоні,
Які одним дотиком знімали усіляку повсякденну напругу.
Життя її часто кидало додолу, нав’язуючи свої безглузді закони,
Та нерідко ламало навпіл, немов зачерствілого хліба шматки.
Однак, наплювавши на суспільства закоренілі канони,
Їй вдалося посіяти на ланах власної душі кохання колоски.
….Кожна людина- це окрема маленька загадкова планета,
Одна з крихітних незліченних зірок на нічному небокраї.
Тому, не бійтеся випадкової несподіваної комети,
Можливо, з нею Ваше життя яскравіше засяє.
23,07,2014р.