Гігантські перші краплі – неба кроки –
Змочили порох висохших надій
Розчавлено-нестримною ходою,
Що втечею з минулого в майбутнє
Була насправді, хто б що не казав!
А пес лизав-
Долизував колишній світ широкий.
Голодний пес – слуга (чи раб?) подій –
З кудлато-несвоєю головою,
Аби зробити щось (нарешті!) путнє,
У хмарах, наче в скирті, задрімав.
А ти вважав:
«Це просто дощ», прямуючи назустріч,
Не помічав злиття антисвітів
Із кокону своєї парасолі.
Та заздрість мого погляду відверта
Тебе спинила. -Трапилося щось?
-Ні, Вам здалось…