чому так сумно, коли тебе немає поруч?
сльози злітають з моїх вій і тяжким каменем падають вниз.. вони настільки солоні від горя і печалі, що їх можна додавати в будь-яку страву.. мої очі втратили свою радість, яка жила в них вісімнадцять років.. зараз штучно всміхаються і роблять вигляд, що все гаразд… якби вони могли кудись втекти або заховатись, то, повір, вони б це зробили.. і захопили б разом з собою моє поранене серце.. ніхто навіть не здогадується, як йому тяжко.. воно наче звір, загнаний у клітку мого тіла.. хоче вирватись, та не може, тенета артерій тримають його міцно.. а знаєш, частина його вже давно померла, не витримавши того натиску.. її просто розчавили великою брилою страждань.. довго стікаючи кров’ю, поки не залишилось жодної краплини, вона зачерствіла.. а іншу залишили жити, щоб вона завжди пам’ятала про той пекучий, нестерпний біль, що наче електрошок пронизує кожну її клітину, залишаючи по собі грубий рубець…
якби все можна було повернути… але я не бог і навіть не чарівник.. скажи чому небеса розгнівались на мене??! що такого жахливого я зробила? може те, що з’явилась на світ? краще б мене не було взагалі.. адже не випадково, що тебе не стало саме на мій день народження… ти б жила і досі… і все було б добре, мамо (БОЖЕ МІЙ, ЯКЕ ЦЕ ПРЕКРАСНЕ СЛОВО)…
де ти зараз??ти унесла з собою і мене.. ось чому я загубилась в цьому світі… дай мені хоча б свій номер телефону, щоб ми могли поспілкуватись… чи напиши одне маленьке смс… і я буду щаслива... в мені бодай на одну секунду оживе друга половинка мого серця…