Возьми только главное. Писем моих листы.
Возьми только то, что сможешь сама нести.
Возьми рушники, иконы, серебреные ножи,
возьми резные распятья, золочёные муляжи.
Возьми хлеб, возьми овощи – твоя еда.
Мы никогда больше не возвратимся сюда.
Больше мы не увидим наши с тобой места.
Возьми письма. Все. До последнего злого листа.
Нам никогда не встретить наших ночных каплиц.
Нам никогда не пить из сухих криниц.
Больше не встретить лиц нам знакомых. Уходим прочь.
Мы с тобой беженцы. Нам с тобой мчать сквозь ночь.
Нам убегать сквозь поле подсолнуховых голов.
Нам убегать с тобою от псов, спать посреди волов.
Нам собирать в ладони воду, пережидать в лагерях,
даже дразнить драконов на боевых прапорах.
Други не возвратятся, ты не вернёшься назад.
Не будет задымленных кухонь, будет иной фасад,
не будет сонного света, выстиранных простынь,
не будет зелёных долин и загородных пустынь.
Будет размазанным солнце за плацкартным окном.
Будет холерная яма с известью а потом...
Будут в кровище туфли у женщины на ногах,
измученная охрана в пограничных снегах,
раненый письмоносец, правда, с пустым мешком,
висящий за рёбра священник над безучастным снежком,
кладбищенское безмолвье, гомон комендатур,
списки людей погибших, только без корректур,
таких бесконечных, что времени недостаёт
искать по утрам в них имя своё.
Перевод с украинского
Сергій Жадан
Ми з тобою біженці
Візьми лише найважливіше. Візьми листи.
Візьми лише те, що зможеш сама нести.
Візьми рушники та ікони, візьми срібні ножі,
візьми дерев’яні розп’яття, золочені муляжі.
Візьми хліб і городину, потім іди.
Ми ніколи більше не повернемося сюди.
Ми ніколи більше не побачимо наші міста.
Візьми листи. Всі. До останнього злого листа.
Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць.
Нам ніколи не пити з сухих криниць.
Нам ніколи більше не бачити знайомих облич.
Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч.
Нам з тобою бігти вздовж соняшникових полів.
Нам з тобою тікати від псів, спати поміж волів.
Нам збирати воду в долоні, чекаючи в таборах,
дратувати драконів на бойових прапорах.
Друзі не вернуться, і ти не прийдеш назад.
Не буде задимлених кухонь, не буде звичних посад,
не буде сонного світла серед нічних осель,
не буде зелених долин і заміських пустель.
Буде розмазане сонце за плацкартним вікном.
Буде холерна яма, залита вапном.
Буде криваве взуття на жіночих ногах,
вимучені вартові в прикордонних снігах,
підстрелений листоноша з порожнім мішком,
підвішений за ребро священик із безжурним смішком,
цвинтарна тиша, гамір комендатур,
списки загиблих, друковані без коректур,
такі безкінечні, що навіть часу не стає
шукати в них щоранку ім’я своє.