Ось так би линути за вітром,
за обрій хмаркою пливти
у далечінь безкрайню, світлу,
без широти і довготи.
Там, де життя не знає віку,
де мить як день, а день – як рік,
де час не потребує ліку,
бо сенсу в тім не має лік.
І просто жити, просто жити,
як ліс, як поле, як трава,
дощем у час і простір вшитим,
як вшиті у думки слова.