Хто ж ти, мій заблукавший у нетрях баталій, герою?
Ти ж бо поруч зі мною лежиш, втамувавши цю спрагу.
Не кидай же до ніг обладунки свої й свою зброю.
Краще вип'ємо келих, сьогодні не час для параду.
Чи згадаєш на завтра про досі існуючих нас?
Адже твоя безжальна байдужість кордонів не знає,
А за нею спливає сумісно проведений час,
Й почуття невгамовне, чомусь від нас стрімко тікає.
Недоречне мовчання й безглузді розмови обох.
А раніше могли спілкуватись з тобою до ранку.
Я сьогодні одна, чи хіба ми з тобою удвох?
Надто холодно стало, і вітер шепоче в фіранку.
Вже не вірю у справжність щоразу твоїх нових спроб.
Потяг щирості знову лунає від доз алкоголю.
А прив'язаність, знаєш, не гірше душевних хвороб.
Тільки шкода, що ти не хворієш так віддано мною.