Я знаю,ти не довго будеш у журбі
не довго ти оплакуватимеш мої очі,
мене убивши у собі, в труні
ти поховаеш в серці, серед ночі!
В якусь із цих самотніх вечорів
коли ти будеш пяний від печалі,
згадаеш ніжності її, її,яку
ти одягнув в кришталі.
І так захочеться тепла
тієї ніжної усмішки,згадеш,як колись
ставали ми дітьми і гралися у сніжки.
Захочеться кричати! Волоти на весь світ!!!
Як легко все зламати,а вибудувати
треба стільки літ!!
А я неначе квітка ,не прижилась
туди,куди мене ти посадив.
Ти забував мене полити
і прополоти не зумів.
Я не пишу фінала,фінал..
він болістний для нас.
Можливо за фіналом чекае новий час
Я залишаю три рядки
Чому? Не знаю...
Може вірю?Може ні.