ти бачиш, заблукало дитинча –
людське чи посивілого лелеки?
присип його землею, лячний час,
нехай засне до пролісків далеких –
прокинуться, загинуть навесні?
Христос казав, що завжди квітне верба.
ти чуєш, захлинаються пісні
чи просто кров тече по кволим ребрам,
впадає в онімілий очерет –
ступає зачарована вовчиця,
заквітчана молитвами дерев,
тримай мене чи йди за нею вчиться
ненавидіти хижу чорноту,
закопувати пастки та могили,
країну боронити на хресту,
яку ми так безпомічно любили.