Осінній Дух зійшов на тихім листі,
німий стожар пронизує гілля...
Ти так далеко!.. на СВОЄМУ місці,
а я десь там, де доля привела.
Дві долі. Повні мрій і поривання,
натхнення, щастя!.. І такі сумні,
і очі, що вологістю знадрання,
вмивають рану спраглої душі!
Німий стожар, сухе гаряче листя,
в яке земля закутала себе...
Страждають тихо, молячись вервицю,
бо навіть вітер крик не донесе!..