Не цураймося ми свого роду!
Пам’ятати повинна людина
Своїх пращурів — звідки походить
Материнська й батьківська родина.
Але просто народ закликати,
Та не просто на ділі зробити,
Бо нема вже у кого спитати,
Тих, що знали, нема вже на світі.
Та й не все би змогли розповісти,
Бо згубились роди у століттях,
Революціях, війнах і «чистках»,
Голодівках — страшних лихоліттях.
Хто діди мої — трохи ще знаю,
Прадіди — то уже таємниця,
Бабусі? - навіть прізвищ немає
Тих, дівочих, іще до заміжжя.
Ще й боялись признатися люди,
Що було в них коріння заможне,
«Пролетарій» - казали усюди,
Бідність роду цінилась дорожче.
А отам, у англійців, чи шведів,
Є генеалогічні «дерева»,
Нам, напевне, такОж уже треба
Відновити «гілля своїх предків».
Тож, знайдЕмо усіх, хто наш родич,
Занотуймо наш рід в гарний зошит.
Не цураймося ж ми свого роду,
Відновімо!
Допоки ще можем! . . .