Котик-воркотик ходить по землі
та щекоче вусами у досвітній млі
хати і дерева, церкву та сільраду.
Кожному сновиді він дає пораду -
не ходи, сновидо, до ставку на лід,
а ходи, сновидо, у котячий слід -
там земля м'якенька, наче каравай.
Котик обминає слід собачих зграй,
не заходить в хати, де крива стіна
зирить підозріло з чорного вікна.
Котик обминає знедбані сади,
де криві дерева гне врожай біди.
Не розплющуй очі, мороку не вір,
краще покладайся на котячий зір.
Проведе повз лихо котик крадькома -
як біду не бачиш, то її нема.
Котику-воркотику, зглянься до сновиди,
заведи додому доки сонце зійде.
Він, коли прокинеться та прийде до тями,
може й сам ходитиме твоїми стежками.