Дивишся на Мене скрізь двері балкону:
Іноді там куриш. Чи розумієш Ти
Мої Почуття, чи Я повинен до скону
Віку вдавати Байдужість усієї Пустоти?
Ти схожа на Дитину, коли посміхаєшься.
В Тебе все по-дітячому: від Звичок до шкіри на Дотик,
Щічки та те, як Ти ховаєш волося, коли граєшься
Зі Мною у дорослі Ігри "рот-у-ротик".
Всі кажуть, як Ти змінилася із Часом.
Але Я бачу: Ти така ж слабка й вразлива,
Як і коли Він Тебе покинув і усе разом.
Звалилося. У Тобі ще живе та Прірва
З твоїми Мріями та яскравими Казками.
Напевне, Я закоханий у твоі Сподівання.
Та щодня хтось малює своіми руками
У моїй Голові Картини, що приносять Страждання,
Де Він Тебе обіймає та цілує твої руки.
Уявлятиму це завжди, як Він робить те, що й Я.
Мені не витримати цієї Муки
Бо Я закоханний у Тебе до Небуття.
У твої світлі, сіро-блакитні Очі,
В Обличча, що підкреслене скулами.
Але Я прокидатимусь мокрий посеред Ночі,
Заляканий твоїм Минулим.
Бо Мені вважатимеся як на Світанку,
Я кричу Тобі "Завжди".
Але не чуєш. Я боюсь, що одного Ранку
Він знов прийде до Тебе і Ти підеш.
Назавжди.