Всі хочуть дурних підтверджень, простих цитат,
довершених формул, де щастя дається з гаком.
Всі хочуть шляхів, щоби йти, а не щоб тікать,
легких перемог на плечах мовчазних горбатих,
яких вже не виправить ані земля, ні сніг,
ні чорне провалля – ковтає сосновий подих.
Всі хочуть носити вінки до Христових ніг,
але від вінця відмовляються, бо не горді.
На лобі написано «треба» – ото й живуть,
терплячі до сліз, що йдуть горлом чужих історій.
На спомин приємні, на поминках завше п'ють,
на поміч – повільні, але найвірніші в горі.
~..~
У лоні землі, що не знає зрадливих слів,
тепленька гадюка звиває собі кубельце,
неначе чаклує: “зарано ти смерть зустрів,
прокинься, синочку” – і слухає стукіт серця.