Написано на конкурс "Бюро переводов" (http://stihi.ru/2014/10/12/9230)
по подстрочнику стихотворения Леси Украинки "...Так прожила я цілу довгу зиму"
____________________
Прошла ещё одна зима длиною
в три месяца... Теперь сменясь весною.
Всё это для меня одна пора.
И тянется вновь время до утра.
Как странно: если б сердце временами
ни болью не пронзалось, ни словами,
считала б я, что это сладкий сон;
что в нём живу, что мне не снится он.
Мой мир, однако, стены обступили
и стало тесно мне в моём же мире...
А за окном других миров полно.
Я слышу звуки их через окно:
повозок треск, гудки-звонки трамваев,
и голоса... Они, в одно сливаясь,
звучат дрожащей нотой день и ночь,
сгоняя тишину куда-то прочь.
А из окна видны чуть-чуть ворота,
да тополь, что растёт у поворота.
Кусочек неба, звёзды, облака.
И время года узнаю вот так:
когда окно украшено узором,
когда покажутся снежинки взору.
Когда шумит новорождённый лист,
когда щебечут соловьи вдали...
И жалко мне: ведь мне любовь и счастье,
другое, чем век человека красен -
всё видно было, как сейчас - весна?
Всё это было. Только из окна...
____________________
Оригинал:
...Так прожила я цілу довгу зиму.
Зима минула, і весна настала,
Для мене все однакова пора.
Мій час пливе собі так тихо-тихо,
Як по ставку пливе листок сухий.
Чудне життя… якби часами серце
Живим жалем і болем не проймалось,
Не знала б я, чи справді я живу,
Чи тільки мріється мені життя крізь сон.
Стіни чотири тісно оточили
Мене навколо: се ж увесь мій світ.
Там, за вікном, я чую, світ інакший
Шумить-гуде, веде свою розмову.
І туркіт повозів, і людські голоси,
Дзвінки трамваїв, гомін паровозів
Зливаються в одну тремтячу ноту,
Мов тремоло великої оркестри.
І день і ніч гуде ота музика.
Який шумливий світ там за вікном!
Та я його не бачу. Тільки й видко
Мені з вікна шматок різьби на брамі
Та ще тополю із міського саду,
Крізь неї часом зіронька світила.
Ще видко неба стільки, що в вікні.
Тепер я знаю, що весна надворі,
Бо соловейки здалека щебечуть,
Лунає гомін листя молодого,
І крізь тополю вже зорі не видко.
Раніш я знала, що була зима,
Бо миготіли за вікном сніжинки
Та срібні візерунки на шибках.
Оце мені уся пори признака…
І жаль мені, і думаю я з жалю:
Та чи не так, як от тепер весну,
Я бачила кохання, й молодощі,
І все, чим красен людський вік убогий?
Те все було, та тільки за вікном.
25.04.1897