примечание: по причине того, что звательный падеж почти утрачен в русском языке, но активно используется в украинском, считаю что только перенесение этой формы в перевод, может передать настроение и мотивы произведения
мы приехали в ночь, пробираясь впотьмах
караваном из трёх внедорожных машин
миновав перевал в задымлённых горах,
где засада ждала на одной из вершин.
на дворе говорила о чём-то родня
и дым анаши восходил к облакам
и бойцы сидели ютясь у огня
набивали умело рожки от АК
женщины в комнате, что были всех возрастов,
отступили к стене, встретив нас у двери.
мутные тени сгоняли со щёк и висков
сжимая в руках армейские фонари
капитан говорил: Марие, будто в лучах
все дороги сияют, включая любую тропу
и со скарбом своим пастухи на плечах
побрели, повторяя наш праведный путь
все истоки, Марие, всех морей берега
простудись как горло у малых детей
и в горах звёздный свет озаряет снега
загустев лунным блеском хороших вестей
твой сынишка, как станет большим, будет знать все слова,
имя даст он всему, всё пускай наречёт
наша боль, наша скорбь в нём пусть будет жива,
что сближает, роднит нас и движет вперёд
будут слушать его змей, и птаха и зверь
ему хватит любви чтобы вечно стеречь
всё что мы захватили ценою потерь.
все высоты мосты и колонны он сможет сберечь.
ведь пока будут дети рождаться от нас
и будут на нашей земле подрастать,
есть кому биться за каждую из пристреленных трасс
будет кем пополнять нашу грозную рать
пока духи и мёртвые являются в наши сады
нас не сможет сдержать ни Аллах ни Господь
всё проходит, сестра, вечны только следы
от осколков, входящих в нашу чёрную плоть
пусть малой знает дело, с оружьем в руке
пусть живёт среди нас, набирается лет
капитан, покопавшись в своём вещмешке
положил на кровать заводской пистолет
и тогда мы все те, кто зашёл за порог
доставал кто что мог из пожитков своих
кто-то бросил короткий испанский клинок
отступая назад, пропуская других.
там уже было золото, ковры и фарфор
и другие дары, груда тёплых вещей
и чёрное небо в окне укрывало простор
и всходил к небу дым от сельских печей
словно с месяцем ведьма, из тех женщин одна
вышла, ночь освещая огнём фонаря.
пастухи и бойцы шли за ней вникуда
и ступали по снегу, над снегом как будто паря
оригинал:
Ми приїхали поночі, рухаючись крізь пітьму,
караваном із трьох позашляховиків,
обійшли перевал, що лежав у густому диму
і прострілювався одним із піхотних полків.
На подвір’ї було вже чути сусідів та їх рідню,
і в морозне повітря здіймалася анаша,
і похмурі бійці грілися коло вогню,
набиваючи навчено запасні ріжки з калаша.
У кімнаті стояли жінки – юні й старі.
Щойно ми увійшли, вони відступили вбік,
і тримали в руках військові тяжкі ліхтарі,
розганяючи тіні з вилиць і темних повік.
Капітан промовив: Маріє, усі шляхи,
що вели сюди, всі дороги й стежки,
нині світяться в темряві, й втомлені пастухи
ними бредуть, переносячи ковдри й мішки.
Всі потоки, Маріє, всі побережжя морів,
перестуджені, мовби горла малих дітей,
нині срібно горять, і навіть сузір’я вгорі
загусають повільно відлунням добрих вістей.
Твій малий, коли виросте, знатиме всі слова,
що лише існують, він зможе назвати все,
в ньому буде наша печаль і наша злість больова,
що заводить нас, єднає нас і несе.
Його будуть слухати звірі, птахи і вужі,
йому стане любові, щоби завжди стерегти
перехоплені нами колони та вантажі,
контрольовані нами долини, висоти й мости.
Адже доки діти народжуються від нас,
доки вони ростуть на нашій землі,
доти є кому битись за кожну з пристріляних трас,
доти є ким поповнити лави - невтомні й злі.
Доки духи й померлі приходять до нас сюди,
нас не стримає жоден Спаситель і жоден Аллах.
Все минуще, сестро, вічні лише сліди
від шрапнелі та куль на наших чорних тілах.
Хай малий сприймає помсти науку важку,
хай навчається справі та поміж нас росте, -
капітан покопався у похідному мішку,
і поклав до ліжка старий заводський ТТ.
І тоді ми всі, ті, хто стояв за ним,
почали діставати ножі, амулети й прути,
хтось поклав наваху з руків’ям твердим і міцним,
й відійшов назад, щоб інші могли підійти.
Там уже лежало золото і килими,
порцеляна, бронза, й купа теплих речей,
і стояло за вікнами небо чорне зими,
і дими підіймалися в нього з сільських печей.
І одна з жінок, із ліхтарем у руці,
наче відьма з місяцем, вийшла в глибокі сніги,
і за нею рушали всі пастухи та бійці,
і ступали снігом, ніби не мали ваги.