***

мої внутрішні війни-чітка послідовність лексем,
перетягнутих стрічками ритмів непевно-лякливих.
непомітно вкрадається тиша і змінює все.
все, що виживе зміненим, можна вважати за диво.

все, що станеться правдою,   можна тримати в руці,
аж допоки крізь пальці ця правда не витече в Лету.
непомітно й незграбно поволі відходять усі,
по собі залишаючи в небі зірки і комети.

і коли би ми стали давати зіркам імена
і комети хвостаті ловити  в холодні долоні,
може стало б не так вже самотньо  і порожньо нам
серед болю й вогню на пустельнім німім полігоні.

і сріблястого пилу хмарини б торкнулись чола,
мерехтінням лягли на утомлені спухлі повіки,
хай би як не гнітила нас,  осиротілих, імла
цього  постмодернового  недосконалого віку.