Розділяли з тобою ми мрії,
І життя у нас було на двох,
Про майбутнє думки були білі,
Посміхався із неба нам Бог.
Про погане не було ні слова,
І в душі були щастя та сміх,
Усе було добре та знову,
Відвернути погане не зміг.
Ти пройшла через серце стрілою,
Запалила ти душу вогнем,
Як небо й земля ми з тобою,
Такі різні й розділені днем.
І цього я не бачив раніше,
Ти була лиш єдина й бажана,
Та найгірше зрозумів я пізніше,
Що не богом ти мені дана.
Ти не ангел упавший із неба,
Ти не щастя припавше до рук,
Ти кохання якого не треба,
І принесше мені стільки мук.
І тепер я не знаний кохання,
Я не знаний ні мук ні жалю,
Одне маю до тебе прохання,
І про смерть я одну лиш молю.
Я не можу без тебе так жити,
Та й з тобою немає життя,
Ти змогла моє серце убити,
Тож і разом із ним помру я.
І не буде мене більш на світі,
Ти зостанешся в ньому сама,
І тебе вже не зможу жаліти,
Бо ти вбила мене, та дарма...