Тут вперше так тихо, напевно.
Поглянь своїм вухом антенним,
Навряд чи хоч звук ти почуєш
Від жодного. Тільки від мене.
Я вже неспроможний мовчати,
Хто б знав, що в душі моїй тиша —
Це з полум'ям взятої хати
Обпечені сироти кличуть.
Я батько — та з серцем невдячним,
Що дивиться в шибки зчорнілі.
Хто б кинувся в жерло гаряче!
Змарніли всі спроби та дії.
А нащо та тиша людині,
Що власного звуку не чує?
Як скореність — ваша надія,
Навік безнадійним я буду.