Вже пройшло років з тридцять,
( А як вчора, неначе!)
Люди з міст подалися
На природу, на дачі,
Мов мурахи, снували
На шматочках землі,
Щось так-сяк будували,
Як придумать змогли.
Молоді, дужі, гарні,
Вічно думали жить!
Але час невблаганний,
Дуже швидко біжить.
Ось вже й пенсіонери!
У «кравчучки» впряглись,
Шкутильгають тихенько,
Не біжать, як колись.
Молодих на ті дачі
Не заманиш нічим.
І не то, щоб ледачі,
Дуже ніколи їм.
Постаріли сусіди,
І садки вже старі,
Жалко дачу покинуть,
Важко лад дать землі . . .
Наче зовсім недавно
Ми були молоді.
Але час невблаганний.
Швидко так пролетів . . .