Те, що скажу тобі, запам'ятай,
Тепло своє не забирай,
Це не просто слова,
Ця істина проста...
Здогаєшся сам, що сказати хотіла,
Думаю про тебе, відтоді, як зустріла,
Кохала тебе, і буду кохати,
Цього ти у мене не можеш забрати…
Не знаю де ти, і знати не хочу,
Ти в чужих обіймах серед ночі,
Ти далеко, я впевнена, тобі добре,
В очах темно, неначе я в морі…
Для тебе зараз не важливо де я,
В твоїх думках лише одна ідея,
Здобути кайф від життя і від ночі,
Хіба ти пам'ятаєш, які у мене очі?
Та ти забув, я впевнена і не згадаєш,
Звісно не мене, але кохаєш…
Від життя береш усе, як завжди,
Але у цьому немає ні сенсу, ні правди…
Щоранку вбивати себе морально,
Прокидатись, засинати, усе банально…
Повір, мені це так набридло,
Кохати я не хочу, проте цього не видно…
Не думай, що навмисно тебе я покохала,
Всі сили, що були, я вже віддала…
Намагаюсь триматись, хоч не бачу сенсу,
Згадую про тебе вже від рефлексу…
Так важко жити, кохати, не розуміти,
Як душею, що кохала, заволодіти?
Як отримати все те, що я втратила,
Як забути тебе, як не кохати?