,,…і першого доторку хміль,
і першої втрати розпука…” М.
Чом із гнівом-жагою прийшла,
Принесла мені губи фарбовані?
Добре знала, що в мене душа –
З кришталю. І зовсім нецілована…
– Дай зніму недоречний грим
І помаду із губ обітру.
Затишніш на твоєму вітру –
Не боюся, що станеться грім!
Ось візьми – рушничок шелестить –
Витри їх і залиш на згадку
Дві губи… (не на кров – хай щастить!)
Буде серцю як спогад-печатка.
Поміж наших скуйовджених літ
Промайнули громища і зливи.
І осипався сміх-буйноцвіт.
…Я з тобою міг бути щасливим.