навчи мене ходити білим полем легкою тінню, не лишати снігу
поранень від слідів, навчи сліпою розтоплювати сполотнілу кригу –
сльозами, може, кров’ю, може, чимось - іще? що не поміститься у слові?
навчи мене пройти через відлигу, коли замерзлі ягоди готові
в нас цілитися чорними синцями, розчавленими в цьому божевіллі,
навчи мене, як може тільки мама й Господь, якому ми давно не вірні,
дивитися на землю із озерця, нашіптуючи рибам, що заснули,
прокиньтеся, Господь іде по серце. людське. що захлинулося у мулі.
гріхами необтяжене каміння в принадах дна ховається від люті,
навчи мене спливати вільно-вільно, наповнюючись Господом, тонути
в тобі, неначе соняшник у небі, безмежному і рідному до болю,
наспівуючи лагідний молебень, що ти зі мною є самим собою.