Зима пройшла. З капризами, снігами,
Стрибав термометр з плюсів на морози,
Прогнози хором повінь нам співали,
На щастя, не підтвердились прогнози
Був березень холодний і морозний,
І в квітні марно ми тепла чекали,
Вдень, наче і теплішало потрошку,
Та ночі всіх морозами лякали.
Весна нарешті, в травні схаменулась,
Біжить борги віддать, щоб стало тепло,
Щось сплутала, щось взагалі забула . . .
А навкруги тривожно все завмерло:
Дощів нема. Сад обсипає квіти,
Трава зіщулилась, попити просить,
А сонце, мов знущається, так світить,
Пече, аж хочеться волати: - Досить!
Стриба погода, зламана стабільность.
Хто винний? Мабуть, нерозумні люди,
Руйнуємо, засмічуєм довкілля,
Самих себе заводимо в «нікуди».
А дім один у нас — Земля-планета,
Не забіжиш від неї на край світу,
її, як Матір — поважати треба.
А ми — такі дурні! Невдячні діти.